Продовжуємо розповідь про будівлю, в якій сьогодні звучить музика.

⠀

Коли архітектори Дюла Папп та Ференц Саболч бралися до проєкту хоральної синагоги 1904 року, вони обрали стиль, якого Ужгород ще не бачив, — неомавританський. Цей напрямок поєднував візантійські мотиви, романтичні елементи та орієнтальні деталі декору, створюючи образ, що разюче вирізнявся на тлі тогочасної європейської архітектури Закарпаття.

⠀

Чому саме мавританський стиль?

На межі ХІХ–ХХ століть він став популярним у європейському синагогальному будівництві — вважалося, що орієнтальні мотиви символічно пов'язують єврейську громаду з її історичним корінням на Близькому Сході. Схожі синагоги в цьому стилі з'являлися тоді у Будапешті, Відні та інших містах Європи.

⠀

Фасад прикрашали характерні арки, орнаментальні візерунки та вежі, а силует будівлі на березі Ужа створював враження східного палацу посеред карпатського міста.

⠀

Кошти на будівництво зібрала сама єврейська громада Ужгорода — і заможні меценати, і звичайні прихожани. Місто зі свого боку виділило землю на березі Ужа. Єврейська громада ще до початку робіт власним коштом зміцнила береги річки кам'яною стіною на місці майбутньої синагоги.

⠀

Кошторис будівництва склав 200 000 австро-угорських крон — суму, прив'язану до золотого стандарту того часу. У перерахунку на сучасне золото це приблизно 61 кг чистого металу, що за сьогоднішнім курсом становить орієнтовно 350 млн грн (близько 8,5 млн доларів) — або понад 120 однокімнатних квартир у сьогоднішньому Ужгороді.

⠀

Сьогодні, проходячи повз філармонію, варто придивитися уважніше — архітектурні деталі того часу й досі впізнавані в обрисах будівлі.