Сьогодні філармонія для нас — це передусім концерт, музика, сцена і зустріч артиста зі слухачем.

⠀

Але в перші повоєнні роки її функції були значно ширшими. Про це добре розповідають архівні документи Закарпатської обласної філармонії.

⠀

Її діяльність була чітко спланована й перебувала під постійним контролем. Філармонія отримувала не лише творчі, а й конкретні виробничі та культурно-просвітницькі завдання. У річних планах передбачалося до 900 концертів. І це означало зовсім не 900 вечорів у концертній залі Ужгорода — артисти мали їхати туди, де працювали люди: у села, колгоспи, на підприємства.

⠀

Є в архівних наказах дуже промовистий момент: філармонія готувалася до посівної нарівні з колгоспами. Коли розпочиналася посівна чи жнива, культурні працівники теж включалися в цей процес — виступали з концертами перед тими, хто працював у полі.

⠀

У повоєнні роки на Закарпатті створювалися агіткультбригади, які виступали в селах під час виборчих кампаній, сівби та жнив. А репертуар при цьому не був виключно справою самого колективу — установам надсилали рекомендації щодо творів, які можна було виконувати, та списки забороненої літератури.

⠀

Але є й інша сторона цієї історії. Попри жорсткий контроль і формальні показники, саме в ці роки на Закарпатті формувалося професійне концертне життя. Люди отримували можливість слухати професійних музикантів там, де раніше такі концерти були недоступними.

⠀

За сухою цифрою «900 концертів на рік» стоїть набагато більше, ніж виконання плану, — сотні поїздок, десятки колективів, тисячі слухачів і величезна робота артистів, які буквально возили професійне мистецтво дорогами повоєнного Закарпаття.

⠀

Бо історія філармонії — це не лише історія сцени. Це історія людей, для яких ця сцена мала звучати.